Для батьків

З 12 БЕРЕЗНЯ ЗАПРОВАДЖУЄТЬСЯ ТРИТИЖНЕВИЙ КАРАНТИН У ВСІХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

Опубліковано 11 березня 2020 року о 18:51

https://mon.gov.ua/ua/news/z-12-bereznya-zaprovadzhuyetsya-tritizhnevij-karantin-u-vsih-zakladah-osviti

Як розвинути в дітей навички комунікації

Здатність до вербального та невербального спілкування складається з уміння й бажання взаємодіяти з іншими людьми для обміну ідеями, думками й почуттями. Більшість дітей учаться спілкуватися для того, щоб задовольняти свої потреби та/або ефективно взаємодіяти з улюбленими дорослими.

Немовлята проявляють перші спроби комунікувати безпосередньо із самого народження й роблять це за допомогою звуків (плачу, крику, писку), міміки (зорового контакту, посмішок, гримас) і пантоміміки (руху ніжками у випадку хвилювання або невдоволення, а потім і жестів, наприклад, указуючи на щось). Коли дорослі реагують на зусилля малюків, ті продовжують розвивати свої навички спілкування, аби вправніше повідомити про те, чого вони потребують або чого хочуть.

У перші кілька років життя навички спілкування дітей розвиваються не щоднини, а щогодини:

• Новонароджене немовля притискається обличчям до грудей матері, яка у відповідь каже йому: «Зголоднів, мій маленький. Я тебе зараз погодую». Так дитина дізнається, що її близькі реагують на її сигнали й перші спроби комунікації.
• 9-місячний малюк, сидячи на високому стільчику, починає бавитися з їжею, ніби прибираючи її з тарілки руками. Батько зауважує його жест і каже: «О, та ти вже, я бачу, підкріпився. Як щодо того, щоб вибратися зі стільця й вирушити в парк?». Так малюк починає розуміти, що може успішно доносити свої бажання до батьків.
• 12-місячна дівчинка, гуляючи парком, указує на щось дуже важливе й каже дідусю: «Бічка! Бічка! Бічка!». Він каже: «Мені дуже шкода, маленька, але я не розумію. Не могла б ти повторити ще раз?». Вона продовжує вказувати й повторює ще кілька разів. І нарешті дідусь каже: «А! Білочка! Бачу її на тому дереві!». Завдяки даній ситуації дівчинка дізнається, що її близькі будуть намагатися зрозуміти те, що вона прагне їм сказати.
• 3-річний малюк розмовляє з мамою по дорозі додому із садочка. Він розповідає їй, що любить пісні й солодощі, але йому не подобається, який пісок сипучий. Мати слухає та ставить йому запитання. Так малюк дізнається, що те, що він каже важливе для його близьких і що він уже добре викладає свої думки.

Поради батькам, як краще реагувати на спроби комунікації дитини

Реагуйте на жести, погляди та звуки, що видає ваш малюк

Коли малюк тягнеться до вас, щоб ви взяли його на руки, виконайте його бажання, поцілуйте та прокоментуйте простими словами: «Хочеш на ручки?». Коли він щось белькоче, порозмовляйте з ним. Коли дивиться на вас, установіть зоровий контакт і теж порозмовляйте. Такі реакції дадуть дитині зрозуміти, що її спроби є важливими та ефективними, отже, вони будуть стимулювати її продовжувати розвивати навички спілкування.

Розмовляйте й вислуховуйте дитину

Коли ви розмовляєте з дитиною, дайте їй час на те, щоб зібратися з думками та сформулювати свою відповідь. Установіть зоровий контакт на рівні дитини. Це продемонструє ваше бажання почути те, що вона хоче сказати. Ставте відкриті запитання: «Що ти думаєш про сьогоднішню дощову погоду?», «Як ти думаєш, в який бік прямує дощ?», «Як ти думаєш, дощ допомагає квітам рости?», «Чому небо таке сіре?». Така розмова допомагає малюкові переконатися в тому, що в нього виходить спілкуватися, і мотивує на подальший розвиток своїх умінь.

Допомагайте дітям проявляти розмовні навички

Дайте дітям можливість проявити своє вміння розмовляти: «Отже, ти маленький голодний хробачок, який хоче з'їсти все на світі? Чого б тобі хотілось? Давай перерахуємо все, що ти хотів би з'їсти».

Розкажіть дитині про невербальне спілкування

«Вітю, бачиш, як Катя піднімає руки, щоб закрити обличчя? Їй не подобається, коли ти кидаєш м'яч так сильно. Я знаю, що ти можеш кидати його не так сильно, щоб їй хотілося продовжувати з тобою грати».

Поважайте й визнавайте почуття вашої дитини

Діти будуть набагато частіше ділитися своїми думками й почуттями, якщо вони знають і впевнені в тому, що їх не засудять, не передражнять або не піддадуть критиці. Ви можете співпереживати досвіду дитини, але не погоджуватися з її моделлю поведінки. Наприклад: «Я знаю, що ти боїшся спати один, але тобі потрібно залишатися у своєму ліжку. Може, тобі ввімкнути спокійну музику?». Або: «Я знаю, що ти розлючений, але кубиками кидатися не можна. Ось тобі подушка – можеш побити її».

Поповнюйте словниковий запас дитини назвами емоцій і почуттів

Розширюйте словниковий запас дитини так, щоб вона могла словесно виражати свої переживання. Наприклад: «Ти сумуєш, тому що тато поїхав у відрядження». Майте на увазі, що емоції не є хорошими чи поганими, вони просто є. Іноді батьки бояться, що, розмовляючи про сильне почуття, вони будуть нагнітати його, але в дійсності відбувається зворотне: коли діти відчувають, що їхні емоції й почуття поважають, вони справляються з ними краще та в змозі рухатися далі.

Почитайте разом

Коли за вікном іде дощ, загорніться в один плед з дитиною та проведіть час за цікавою книгою. Заохочуйте малюка (коли він уже досить дорослий) перегортати сторінки та вказувати на те, що він бачить. Запитайте в нього, що відчувають у тій чи іншій ситуації головні герої й разом очікуйте продовження історії. Дозвольте дитині самостійно вибирати книги. Чим більший інтерес вона проявляє до книги, тим більш цікавим і приємним буде час, проведений за читанням. Спільне читання навчає більшого, ніж просто грамотності й мовленнєвих навичок. Воно вчить того, що ви цінуєте інтереси й вибір вашого малюка, що ви любите його та щасливі бути разом з ним.

Дослідження показують, що захопленими читачами стають ті, хто в дитячому віці знаходив читання цікавим заняттям (важливо навіть не те, що саме було прочитано, а те, наскільки цікавим був сам процес читання).

Розповідайте про ваші щоденні заняття

Це допоможе малюку з'єднати слова з предметами й діями. «Я мию посуд. Я кладу на губку прозору блакитну рідину». Розповідайте про те, що ви робите і що плануєте зробити найближчим часом: «Зараз підемо у ванну. Ніжки й животик опускаємо в теплу водичку. Гумова качечка теж хоче поплавати». Розмовляйте також і під час ігор: «Розчеши волосся своєї ляльки. Бачиш, які в неї гарні довгі кучері? Вони трохи збились у ковтуни, зараз ми їх розплутаємо».

Коли малюки починають добре розуміти мову, можете створити традицію, коли кожний член сім'ї розповідає про те, як пройшов його день. Дитині також необхідно ставити запитання про те, як пройшов її день. Заохочуйте малюка цікавитися подіями із життя кожного члена сім'ї та ставити їм відповідні запитання.

Перетворюйте дію на гру

Під час гри діти більш розкуті. Малюку легше розповісти про те, як пухнастий ведмедик боїться темряви, ніж про те, як її боїться він сам. Гра також дозволяє приміряти на себе різні ролі й діяти та казати від імені різних людей. Такий підхід розвиває мовлення, а також соціальні навички, такі як емпатія.

Нехай ваші вказівки будуть зрозумілими, простими, відповідають віку та здібностям вашої дитини

Однорічній дитині ви можете давати однозначні вказівки: «Візьми свій м'ячик». До півторарічного малюка можете звернутися із двозначним проханням: «Будь ласка, піди у свою кімнату й візьми своє взуття». Переконайтесь у тому, що в момент ваших вказівок дитина слухає вас уважно, називайте її на ім’я, ніжно торкайтеся й дивіться на неї на рівні її очей. Дитину трохи старше ви можете попросити повторити ваше прохання, щоб переконатись у тому, що вона правильно почула та зрозуміла все, чого ви від неї хочете.

Будьте гідним прикладом для наслідування

Пам'ятайте про те, що ваша дитина дуже уважно стежить за вами. Якщо ви розмовляєте з іншими людьми з добротою й повагою, вона, швидше за все, братиме з вас приклад і в міру дорослішання візьме на озброєння ваші манери й тон. Також, якщо ви очікуєте аналогічного шанобливого ставлення від інших, ви подаєте дитині приклад того, якого ставлення до себе їй слід очікувати.

Обучение письму. С чего начать?

       Подготовительную работу следует начинать в три-четыре года. Упражнения на начальном этапе на пер­вый взгляд далеки от письменных, но приближают ребенка к успехам. Приложите усилия, чтобы развить, укрепить дет­скую руку и пальчики, сделать их послушными, лов­кими, подвижными. Для этого подойдут игры и упражнения на развитие мелкой моторики, координации движений, ручной умелости, чувства ритма, пространственных представлений. Не надо вкладывать в еще слабую руку ребенка карандаш и мучить­ся над работой в прописях. Это вызовет негативную реакцию у ребенка и раздражение у вас. Позаботьтесь об успешности деятельности ребенка, подкрепите его ин­терес к буквам, книгам.

           Для подготовки руки к письму подойдут и такие виды ручного труда, как рисование, лепка, аппликация, конструирование, мозаика, плетение, вышивание, вязание, выжигание и др.

            Ребёнок начинает писать.

            Когда подходит возраст 5 лет, можно начинать специальные письменные упражнения для подготовки к письму. И для начала необходимо позаботиться о том, чтобы сразу правильно научить ребёнка сидеть за столом, правильно держать ручку или карандаш. Поверьте, лучше приучить к этому сразу, чем потом переучивать.

         Парта, стол, за которыми сидит ребенок, и стул должны соответствовать его росту. Спина должна быть прямой, плечи на одной высоте. Грудь не касается стола. Ноги согнуты под прямым углом, опираются всей стопой на пол или подставку. (См.рис.)

           Положение тетради отражается на почерке и по­садке пишущего. Наклонное положение тетради спо­собствует написанию букв с наклоном. Не следует низко наклоняться над тетрадью. (См.рис.)

         Ручку (карандаш) при письме мы держим большим и указательным пальцами (сжимаем подушечками пальцев!), средний палец внизу (как бы подложен под ручку). Остальные пальцы слегка поджаты. Обратный конец ручки смотрит примерно в сторону плеча пишущей руки. Я так подробно описываю правильный способ удержания ручки, т.к. очень редко дети приходят ко мне на занятия, умея держать ручку. Чего я только не видела... Вариантов море - от зажатой в кулаке ручки, до изящного захвата большим и средним пальцами при отогнутом в сторону указательном. Это, к сожалению, говорит о том, что врослые не контролировали, как ребёнок взял пишущий инструмент в первый раз, не обращали на это внимания и в дальшейшем. Это может привести к перенапряжению кисти руки, а как следствие - к деформации всей позы при письме и к плохому почерку в будущем. Выбор ручки тоже имеет значение. Остановите выбор на простой ученической ручке длиной 15 см. Она не должна быть короткой, толстой или очень длинной. Очень хороши трёхгранные ручки и карандаши (способствуют правильному захвату тремя пальцами). (См.рис.)

Существуют различные насадки на пишущий инструмент, которые помогут ребёнку научиться правильно держать ручку (карандаш) при письме (кстати, они бывают для правшей и для левшей). Их можно приобрести в канцелярских магазинах, в магазинах, где продают товары для детей. (См.рис.)

Які фрази краще не казати  дітям

Існують відверто неправильні, шкідливі та страшні слова, які діти іноді чують на свою адресу (наприклад, «Краще б тебе в мене взагалі не було» або «Ти і є причина, через яку ми з татом розлучаємось»). Але ви можете здивуватись, виявивши, що деякі, здавалося би, нешкідливі висловлювання можуть викликати образу, знизити самооцінку або призвести до інших небажаних хвилювань ваших дітей. Часто із кращих міркувань батьки кажуть дітям якісь слова, не замислюючись про те, як вони їх сприймуть. У даній статті зазначено десять фраз, адресованих дітям, перш ніж казати які, треба двічі подумати.

1. «Я знаю, що ти можеш намагатися краще»

Чи буває так, що ви відчуваєте розчарування в успіхах своєї дитини у школі, спорті, музиці та вважаєте, що вона здатна досягти набагато більшого? І хоча ви (треба сподіватись!) не кажете таких відверто образливих слів, як «Ти такий лінивий!», будь-який коментар, який свідчить про ваше незадоволення зусиллями дитини, може не тільки розчарувати її, а і призвести до протилежного результату (руйнування її мотивації на докладання великих зусиль).

Якщо ваше «Намагайся краще» відноситься до завдань і домашніх обов'язків, чітко промовляйте свої очікування: «Коли ти прибереш у своїй кімнаті, то зможеш піти пограти на вулицю». Якщо ви кажете про навчання, бажаючи відзначити вкладені дитиною зусилля, скажіть: «Ось як! Додатковий час, який ти витратив на твір, приніс просто дивовижні результати».

2. «Ти впевнений, що хочеш з'їсти другий кекс?»

Безсумнівно, ви маєте хороші наміри підтримати фізичну форму та здоров'я вашої дитини, але краще уникати будь-яких розмов, які можуть сприяти її негативному сприйняттю свого тіла. Якщо ви турбуєтесь про те, як ваша дитина харчується вдома, дійте, а не кажіть, наприклад, наповніть холодильник здоровою їжею та зробіть акцент на заняттях фізичними вправами всією сім'єю, наприклад, здійснюйте спільні післяобідні прогулянки. У такому випадку, якщо в гостях дітей стануть пригощати кексами, нехай вони пригощаються на здоров'я.

Завжди підтверджуйте свої слова власними діями. Ви дасте дитині дуже суперечливий приклад, якщо попросите її прибрати руки від коробки з печивом, а самі станете поглинати чіпси. До речі, те ж стосується й ваших похвал, таких як «Ти добре їси»; намагайтесь уникати ярликів («Мій син такий вибагливий в їжі», «Моя донька любить пробувати нові страви», «Мою дитину треба тримати подалі від солодкого»), щоб не перетворити питання харчування на справжню проблему. Намагайтесь робити конкретні й позитивні коментарі із приводу харчування дитини: «Чудово, я бачу, ти спробував крем-суп!».

3. «Ти завжди...» або «Ти ніколи...»

Безумовно, слова «завжди» або «ніколи» часто майже рефлекторно вилітають з наших вуст («Ти завжди забуваєш класти шкарпетки в кошик для брудної білизни!» або «Ти ніколи не дзвониш мені, щоби попередити, що затримуєшся!»). Але будьте обережні, тому що за цими двома словами ховаються великі проблеми. Вислови «Ти завжди» і «Ти ніколи» навішують ярлики, які можуть закріпитись на все життя. Діти стають такими, як ми про них кажемо, тому якщо казати дитині, що вона «завжди» забуває дзвонити, вона, швидше за все, дзвонити не буде. Краще спитайте її про те, як ви можете допомогти їй змінитись: «Я помітила, що ти іноді забуваєш приносити додому зі школи підручники. Що ми можемо зробити, щоб допомогти тобі запам'ятати це?».

4. «Чому ти не береш приклад із сестри/брата?»

Брати, сестри й суперництво між ними нерозривно пов'язані – будь-яке ваше висловлювання, яке передбачає порівняння, лише роздмухує це й без того яскраве полум'я. Якщо ви кажете, наприклад, «Твій брат грає на піаніно, у нього чудово виходить, чому ти не можеш так само?», ви, власне кажучи, нагадуєте дитині, що музика – це коник брата, а не її. Порівняння ділять братів і сестер на категорії – розумний, спортивний і т. п. й перешкоджають дітям займатись тим, у чому успішні їх брати. Намагайтесь заохочувати кожну дитину в будь-якому занятті, яке вона вважає «своїм», та уникати порівнянь.

5. «Я казав (ла) тобі, що чекати до останньої хвилини було помилкою!»

Ви постійно повторювали дитині середнього шкільного віку, що коли вона буде грати у відеоігри до вечора, то не встигне підготуватись до контрольної роботи з математики. Ну і що ж? Вона лягла спати дуже пізно, пішла до школи сонною й непідготовленою і написала контрольну гірше, ніж могла. Кожне ваше «Я ж казала тобі» каже дитині про те, що ви завжди праві, а вона, на відміну від вас, завжди помиляється.

Коли вона приносить додому погану оцінку, не піддавайтесь спокусі сказати «Я ж тобі казала», краще спитайте дитину про те, чи можете ви удвох придумати, як їй краще підготуватись до наступного уроку. Крім того, розкажіть їй про позитивні моменти, які відбуваються, коли вона справляється із завданням. Наприклад, наступного разу, коли дитина на ваше прохання прибере свою кімнату, скажіть: «У прибраній кімнаті набагато простіше шукати речі, чи не так?». Ця фраза не є доказом вашого пильного батьківського контролю і ставить чистоту в кімнаті в заслугу дитині, а не вам.

6. «Ти найкращий футболіст!»

Зрозуміло, що фрази, які недооцінюють і принижують зусилля вашої дитини («Ти не художник!»), можуть приносити їй багато шкоди, але, насправді, навіть позитивні висловлювання можуть бути вкрай небажаними, бо вони обмежують дитину. Наприклад, ви постійно кажете сину, який він розумний. З часом він починає боятись пробувати свої сили в чомусь новому, оскільки боїться виконувати більш цікаву роботу, побоюючись, що перестане бути «розумним», якщо отримає «10», а не «12». Такі фрази призводять до зворотного ефекту. Коли ваша дитина бореться з виконанням складного завдання, а ви кажете: «Але ж ти такий розумний!», вона може відчути себе невпевнено, тому що в цей момент не відповідає вашим очікуванням.

Але що робити, якщо ваш син не такий вправний футболіст? Головне, щоб він любив свою справу (у даному випадку футбол). Але якщо він відчуває, що в нього недостатньо здатностей до цієї гри, то в подальшому може відмовлятись пробувати свої сили в інших видах спорту. Тому у своїх висловлюваннях фокусуйтесь на зусиллях дитини: «Ти відвідуєш усі тренування й викладаєшся на повну силу» або «Ти проробив фантастичну роботу над цим рефератом!».

7. «Не хвилюйся, перший день у школі пройде чудово»

Що поганого в тому, щоб заспокоювати тривожну дитину? Якщо ви просите дитину не перейматись, то відхиляєте її почуття. Після ваших слів вона продовжує хвилюватись із приводу першого дня у школі, більше того, вона починає турбуватись про своє занепокоєння або про те, що ви засмутились через її занепокоєння. Те ж саме стосується таких фраз, як «Не плач» і «Не гнівайся». Замість цього скажіть: «Я бачу, що ти стурбований. Можеш розповісти мені, про що ти найбільше хвилюєшся, щоб ми могли з тобою обговорити це?».

8. «Тому що я так сказав (ла)!»

Ми всі потрапляли в ситуації, коли треба негайно вийти за двері та немає часу пояснювати, чому треба вимкнути комп'ютер і поспішити на сімейні урочистості/візит до лікаря/у церкву. Категоричне «Тому що я так сказав (ла)» підкреслює ваш контроль над дитиною й не бере до уваги її зростаюче почуття самостійності, а також здатність розуміти ситуацію. «Тому що я так сказав (ла)» також нехтує потенційною можливістю навчання.

Скажімо, у такий прекрасний сонячний день ваші діти не хочуть їхати в гості до літньої двоюрідної бабусі, значно більше задоволення вони б отримали від їзди на велосипеді. «Тому що я так сказав (ла)» лише примушує їх відчувати власну нездатність зробити вибір на користь того, що вони хочуть. Краще скажіть їм так: «Я знаю, що ви хотіли би покататись на велосипеді, але бабуся Іра дійсно любить вас і хоче бачити, ми повинні намагатись поважатикожного члена нашої сім'ї». Таким чином, навіть якщо діти продовжують бурчати, вони знають, що їхні почуття важливі; крім того, вони отримують цінний урок у ставленні до членів сім'ї.

9. «Я не хочу, щоб ти дружив із Сашком, мені не подобається цей хлопчик»

Так, багатьом батькам з найрізноманітніших причин не подобається «той хлопчик», але в той момент, коли ви кажете дитині, що «цей хлопчик» вам не подобається, він стає для вашої дитини більш привабливим. Спочатку з'ясуйте, що конкретно вам не подобається в Сашкові. Він вам просто не подобається чи несе певну небезпеку, якій ви не хочете піддавати свою дитину? Якщо перше, просто терпіть. Якщо останнє, поставте перед дитиною кілька відкритих запитань: «Чому тобі подобається гуляти із Сашком? Чим ви займаєтесь, хлопці?». Ідея полягає в тому, щоби тримати зв'язок між вами й дитиною відкритим і сприяти дискусії про цінності, погане й хороше і т. п.

10. «Ти робиш це неправильно! Дай краще я це зроблю»

Ви попросили дитину розмішати суп або скласти рушники, помити машину. Звісно, вам потрібна допомога, але потім ви помічаєте, що дитина робить усе не зовсім правильно. Залежно від вашого ступеня перфекціонізму вам може бути важко стримувати себе, щоб не втрутитись і не зробити все самому. Але втручання – це помилка, тому що в такому випадку дитина ніколи не навчиться робити що-небудь правильно і навряд чи захоче допомагати вам у подальшому. Якщо ви здатні витерпіти неправильний порядок складених рушників або не зовсім чисту машину, зробіть це. Або втрутьтесь, але з метою співпраці, а не відсторонення дитини від виконання дорученої справи: «Хочеш, я покажу тобі, як моя мама вчила мене гарно складати рушники?».

Десять советов отцам и матерям.

1. Принимайте ребенка таким, каков он есть.
2. Никогда не приказывайте из прихоти. Не надо бесцельных приказаний. Не вмешиваться в жизнь ребенка столь же опасно, как и вмешиваться постоянно.
3. Никогда не принимайте решения в одиночку. Золотое правило семейной жизни – диархия. Когда отец и мать противоречат друг другу – для ребенка это занимательное зрелище.
4. Сохраняйте доверие к тому, кто будет вам противоречить.
5. По части подарков – никаких излишеств. Мы разучились отказывать детям. Отказ приносит больше пользы, ибо учит отличить необходимое от излишества.
6. Во всём действуйте собственным примером. Добиваться от ребенка можно только того, что делаешь сам.
7. Говорите обо всем без боязни. Речь – золото, а молчание – свинец.
8. Объединяйтесь со своими близкими. Семья – это частная республика. Всё должно делаться сообща: мытьё посуды, покупки, уборка, выбор развлечений, маршруты поездок.
9. Держите дверь открытой. Рано или поздно вы не удержите детей, подростков, молодежь в доме. Никогда не рано учиться свободе.
10. Устранитесь в положенное время! Эта заповедь неизменно навевает грусть. Рано или поздно родители останутся в одиночестве. Ничего не поделаешь, любая родительская карьера предполагает эту жертву  

Журнал "Первоклассный родитель"

• Тема. "Скоро в школу"- 1 ЗДЕСЬ; "Скоро в школу"- 2 ЗДЕСЬ,

• Тема. "Воспитание детей в семье. Помощь детям в учебном труде" ЗДЕСЬ

• Тема. «Детская агрессия»

1. Советы любящим родителям
2. Игры, которые можно использовать в домашних условиях.
3. Памятка родителям

• Тема. «Роль семьи  развитии потенциальных возможностей ребенка»

Сегодня на родительском собрании мы поговорим о том, какая роль в воспитании талантливых детей принадлежит вам, уважаемые родители. Вам повезло, что ваши дети неординарны, что они наделены удивительной способностью учиться, петь, танцевать, рисовать или осваивать спортивные виды деятельности. Именно в семье формируется отношение родителей к неординарности, одаренности и талантливости ребенка, впоследствии от этого будет зависеть оценка ребенком собственных возможностей, его активное или пассивное отношение к своему таланту. Поэтому родителям необходимо с самого раннего детства уважать ребенка, подчеркивать в нем его индивидуальность.
1. Психологические особенности одаренного ребенка.
Под термином «одаренность» понимается высокий уровень развития способностей, значительно отличающийся от среднего. Одаренный ребенок обычно выделяется яркими достижениями в том или ином виде деятельности, творчества.
Одаренных детей отличают повышенная познавательная деятельность, а также готовность по собственной инициативе выходить за пределы требований взрослых. Ребенок может часами заниматься любимым делом и не испытывать усталости. Его отличают поразительное упорство и трудолюбие. Но в то же время это может оборачиваться безразличием к тому, что неинтересно. Эти дети отдают предпочтение противоречивой и неопределенной информации, не принимают стандартных, типичных заданий и готовых ответов. Признаки одаренности связаны с высоким уровнем выполнения деятельности. Такой ребенок стремится завершить начатое дело. Причем он не просто создает, а создает новое, меняет привычное. Он часто критичен к результатам своего труда, стремится к совершенству. Одаренные дети опережают других в количестве и силе восприятия окружающих событий и явлений: они больше улавливают и понимают. Они больше видят, слышат и чувствуют, чем другие в тех же условиях, могут следить одновременно за несколькими событиями. Они редко попадают впросак. Из поля их восприятия не выпадают интонации, жесты, позы и модели поведения окружающих людей. Одаренного ребенка нередко сравнивают с губкой, впитывающей самую разнообразную информацию.
Одаренные дети обычно обладают отличной памятью. Большой словарный запас, сопровождающийся сложными синтаксическими конструкциями, умения ставить вопросы чаще всего привлекают внимание окружающих к одаренному ребенку. Маленькие вундеркинды с удовольствием читают словари и энциклопедии, придумывают слова, которые должны, по их мнению, выражать их собственные понятия и воображаемые события, предпочитают игры, требующие активизации умственных способностей. У некоторых одаренных детей явно доминируют математические способности, подавляющие интерес к чтению. Один мальчик в 6-летнем возрасте в уме перемножал трехзначные цифры быстрее, чем взрослый с помощью карандаша и бумаги. В то же время малыш не проявлял никакого интереса к чтению и упрямо сопротивлялся всем усилиям взрослых.
Талантливые дети легко справляются с познавательной неопределенностью. При этом трудности не заставляют их отключаться. Они с удовольствием принимают сложные и долгосрочные задания и терпеть не могут, когда им навязывают готовый ответ.
В заключение хотелось бы сказать следующее. По отношению к детям с различными проявлениями одаренности часто демонстрируется или восхищение, или, наоборот, настороженное поведение. Бывают также случаи, когда родители высказывают опасения, не является ли раннее проявление одаренности результатом его болезненного состояния. Имеющиеся в психологии данные говорят о том, что одаренные дети в большинстве своем не отличаются болезненностью или склонностью к нервным срывам. Следует помнить, что по отношению к одаренным детям являются неуместными как неумеренные восторги, так и проявления весьма критического, недоверчивого отношения. Одаренного ребенка никогда не следует выставлять напоказ, делать его предметом радости и гордости. Единственное, что следует поощрять в ребенке, - это его желание познавать окружающий мир, стремиться к дальнейшему развитию, самоопределению, закреплению индивидуальных склонностей и проявлений.
2. Роль семьи в раскрытии детской одаренности.
Огромную роль в раскрытии детской одаренности играет семья. Необходимо понимать, что одаренные дети - это совсем особые дети, которые похожи на сверстников только на первый взгляд. При этом одаренность ребенка может проявиться довольно рано, а может случиться так, что даже родители не заметят необычных способностей своего одаренного сына или дочери, пока не поможет счастливый случай. Поэтому родителям, заинтересованным в развитии и поддержке одаренности ребенка, необходимо присмотреться повнимательнее к своим детям, понаблюдать за их поведением, и если они увидят, что для их ребенка характерно следующее:

• он очень любознателен;
• любит задавать каверзные вопросы и решать трудные задачи;
• его речь очень развита, большой словарный запас;
• во всех вопросах ищет самостоятельные решения, не всегда воспринимает уже готовый родительский ответ;
• настойчив в достижении поставленной цели;
• у него повышенные математические способности в сфере вычисления и логики;
• может концентрировать внимание на интересующем предмете или задаче, но легко бросает то, что показалось понятным, или наскучило;
• обладает богатой фантазией и воображением;
• рано определяет свое призвание, реально оценивает свои возможности, особенности характера;
• его отличает чувство юмора, любит смешные несоответствия, игру слов, шутки, может гримасничать, смешить других, подражая взрослым и т.д., все это подтверждает наличие одаренности у ребенка.

И задача родителей - вырастить своего ребенка счастливым, адекватно реагируя на его способности, не приглушая и не нивелируя его неординарность.
Многие родители заявляют: «Я не хочу, чтобы мой ребенок был одаренным, пусть лучше он будет нормальным, счастливым ребенком - таким, как все». Или, в ответ на вопрос: «Каково вам воспитывать одаренного ребенка?» - они отвечают, что все было прекрасно до тех пор, пока в школе ребенку не приклеили ярлык одаренного и не сообщили об этом родителям.
Действительно ли думающие родители всерьез полагают, что быть одаренным - значит быть ненормальным, не уметь найти места в компании сверстников, быть несчастным? Как ни печально, но таковы широко распространенные стереотипы, порой разделяемые и родителями. Родительское открытие одаренности собственного ребенка должно рождать радостное ожидание и готовность решать связанные с этим проблемы, а не обезоруживающую озабоченность, которая стреноживает живость самой важной для растущего человека связи - связи между родителями и детьми.
Поэтому родителям необходимо с самого раннего детства уважать ребенка, тактично, в меру подчеркивать в нем его индивидуальность, позволять детям как можно чаще высказывать свои творческие идеи, быть восприимчивым слушателем, одним словом - понять своего неординарного ребенка, быть для него примером и подражанием во всем.
И.П. Павлов писал «Дети очень тонко перенимают не только привычки и манеры взрослых, но и их эмоции». Дети чувствуют интонацию, мелодику человеческой речи. Ласковый разговор в сочетании с добрыми прикосновениями часто вызывает улыбку. Ласка, доброжелательно реагирующая среда необходимы одаренному ребенку для свободного развития заложенных в нем возможностей, присущей ему от рождения исследовательской активности. А еще родителям нужно чаще и с любовью смотреть детям в глаза, ведь глаза - зеркало души, и если с любовью смотреть в это зеркало, то и в ответ можно будет увидеть любовь.
3. Как определить способности (склонности) ребенка
Обычно проблема определения уровня и типа способностей ребенка встает перед родителями особенно остро в период выбора того или иного учебного заведения: будь то специализированный детский сад или школа, студия, кружок, секция. В каком возрасте можно наверняка сказать, к какому виду деятельности более всего предрасположен ребенок? Как сделать правильный выбор, чтобы не навредить ему?
Для начала необходимо разобраться в таких понятиях, как способности, задатки, склонности. Какая между ними связь и чем они отличаются? Способности – индивидуально-психологические особенности человека, которые имеют отношение к успешности выполнения одного или нескольких видов деятельности. Когда ребенок только родился, мы не сможем сразу ответить на вопрос: какими способностями он обладает, так как ребенок развивается с самого момента рождения. Поэтому нельзя понимать под способностями только врожденные возможности ребенка. Врожденными могут быть лишь анатомические, психологические или физиологические особенности, еще их называют задатками, которые лежат в основе развития способностей. Сами же способности всегда являются результатом развития. Таким образом, задатки - некоторые генетические особенности строения мозга и нервной системы, органов чувств и движения, которые выступают в качестве природных предпосылок развития способностей. Например, легкий опорно-двигательный аппарат и пластичные мышцы служат задатком для развития гимнастических и танцевальных способностей. Задатки несут в себе возможности для развития способностей в процессе обучения, воспитания, трудовой деятельности. Вот почему так важно как можно раньше выявить задатки детей, с тем, чтобы целенаправленно формировать их способности. Задатки, прежде всего, проявляются в склонностях к определенному виду деятельности (специальные способности) или в повышенной любознательности ко всему (общая способность). Склонности – это первый и наиболее ранний признак зарождающейся способности. Склонность проявляется в стремлении, тяготении ребенка к определенной деятельности (рисованию, занятию музыкой). Итак, способности представляют сплав природного и приобретенного. Природные свойства, являясь врожденными, перерабатываются и развиваются в условиях воспитания и в процессе труда. Важно отметить, что врожденность задатков не всегда означает их наследственность. Например, в семье Бахов было 60 музыкантов, 20 из них выдающихся, то есть в данном случае можно сказать о наследственности задатка. Но известно, что у многих выдающихся людей были не ничем не примечательные дети, несмотря на хорошее образование. Можно сказать, что все задатки врожденны, но не все задатки наследственны. Для того чтобы определить, какими способностями обладает ребенок, необходимо ответить на вопрос: а какие вообще бывают способности? Психологи классифицируют способности в соответствии с несколькими сферами деятельности.
Каждая сфера деятельности ребенка характеризует его с той или иной стороны, что позволяет как родителям, так и специалистам распознать наличие способностей у детей. Предложенная классификация не дает информации о времени выявления этих способностей, но позволяет определить их вид. Специалисты отмечают, что только у 10-15% детей явно выраженные склонности и устойчивые интересы обнаруживаются в раннем возрасте (до 3-5 лет). Раньше дают о себе знать музыкальные, художественные и двигательные способности. Например, о музыкальных способностях малыша до одного года можно судить лишь по косвенным признакам: младенец затихает при звуках музыки, появляется улыбка, он активно гулит. Такие дети различают все мелодии, которые слышат, и точно их интонируют.
4. Диагностика склонностей ребенка Никто не знает ребенка лучше, чем члены его семьи. В раннем возрасте (до 3 лет) процесс выявления склонностей ребенка ложится, в основном, на плечи родителей и ближайшее окружение (бабушек, дедушек и т.д.) Наблюдение – один из широко применяемых методов изучения детей. Наблюдая за малышом, изучая его творческие работы, родители могут составить общее представление о его возможностях, ориентируясь при этом на качественную оценку особенностей развития двигательной сферы, памяти, речи, мышления, внимания и т.д. Уделяя основное внимание познавательной активности (то, чем ребенок любит заниматься, о чем интересуется у взрослых) - ведущему показателю склонности ребенка к какому-либо виду деятельности, можно проследить, в какой сфере начинает раскрываться дарование дошкольника и школьника. Чем старше он становится, тем больше времени проводит он вне дома, тем больше ситуаций, в которых мама и папа не могут за ним наблюдать. Здесь за помощью можно обратиться к специалистам: педагогам. Существует два основных подхода к процедуре диагностики способностей ребенка. Первый основывается на системе единой оценки (используется один тест, например, тест Векслера, направленный на определение уровня интеллектуального развития ребенка, оценку его потенциальных возможностей; методика «Несуществующее животное», определяющая не только эмоциональное, психическое состояние ребенка, но и его творческий потенциал. Второй подход предполагает комплексное обследование. В настоящее время, комплексная диагностика, включающая различные методы, приемы, направления на составление целостного представления о развитии малыша, позволяет выявить его способности в полной мере. Сюда можно включить и целенаправленное наблюдение родителей и педагога за ребенком, которое может проводиться на протяжении определенного времени (лонгитюдное исследование) для того, чтобы проследить изменения ребенка в динамике (в течение нескольких месяцев и даже лет). В комплексное обследование включается и самый распространенный способ выяснения склонностей ребенка - это тестирование. Процедура тестирования включает в себя разнообразные задания: ребенку могут задавать определенные вопросы (если мы определяем интеллектуальные или академические достижения) или предлагают выполнить набор упражнений (например, нарисовать что-либо, повторить какие-то движения (спортивные, танцевальные) и т.д.. В любом случае специалисты (психологи, педагоги дополнительного образования) могут получить необходимую и достаточную информацию, позволяющую сделать вывод о наличии у ребенка тех или иных способностей. Итак, среди целей проведения данных процедур можно выделить следующие:
1. определение уровня интеллектуального развития ребенка;
2. оценка его потенциальных возможностей;
3. анализ творческого потенциала ребенка.
Диагностические процедуры должны базироваться не только на результатах тестов, но и на основе жизненных наблюдений за ребенком. Жизненные наблюдения предоставляют ценную информацию относительно поведения ребенка дома и в школе. Эти наблюдения ценны еще и тем, что помогают выявить те или иные, особо редко встречающиеся способности, которые могут быть упущены в процессе обследования ребенка. Более того, если наблюдение за ребенком ведется в течение определенного периода времени систематически (например, в учебном учреждении), его результаты составят «хронологию» развития ребенка, которую невозможно получить ни при каком наборе тестов. Родители также могут вести «летопись» развития малыша, включающую все особенности его жизни. Дневниковые записи в течение недели, месяца, года могут обнаружить те занятия, которые больше всего доставляют удовлетворение ребенку. Это будет являться не только ценным исследовательским материалом, но и позволит сохранить в памяти все яркие и запоминающиеся события развития малыша. Вообще, выявление способностей в раннем возрасте – достаточно рискованное мероприятие. Прежде всего, потому, что интересы ребенка могут меняться под действием окружающей среды (семьи, школы, родственников и т.д.). Тем не менее, все это нисколько не умаляет важности раннего выявления способностей и склонностей у детей. Некоторым родителям свойственно сравнивать своего ребенка с другими. Но, как мы уже отмечали, каждый ребенок – неповторимая индивидуальность. Сравнение может быть полезным, но может также привести к совершенно ошибочным выводам. Поэтому выводы о том, какие у ребенка способности, следует делать весьма осторожно. Необходимо помнить, что результаты диагностики не определяют будущие достижения, а лишь отражают их вероятность. Итак, проблема выявления способностей и склонностей детей сложна и требует привлечения специалистов (учителя, педагоги-психологи), а также внимательного и чуткого отношения родителей.
5. Советы родителям одаренных детей:
1. поймите ребенка и осознайте его уникальность;
2. помогайте ребенку ценить в себе творческую личность;
3. поддерживайте необходимую для творчества атмосферу;
4. не перегружайте его, заставляя чрезмерно заниматься любимым делом;
5. учите его трудолюбию, терпению, поощряйте за все старания;
6. спокойно относитесь к эмоциональным перепадам ребенка;
7. не забывайте уделять внимание физической активности малыша;
8. создайте доброжелательную атмосферу по отношению к нему;
9. учитывайте его индивидуальность, чаще хвалите, тактично обращайтесь с ним;
10. считайте себя самым счастливым родителем, безмерно любите своего ребенка.